Loading

Після довгого періоду одностайності і всілякої підтримки Києва Заходом настав неминучий етап неприємних запитань з приводу ефективності використання наданого ресурсу. Від президента України вимагають звіту, від нього залежить слушні допомогу. Так чого ж від нової влади, які прийшли до виконавчих і законодавчих органів після Майдану, хотіли керівники Європи і США? І що в результаті вийшло?

Дії і мета

Порошенко і Яценюку, головним організаторам «революції гідності», який отримав в результаті перевороту президентський і прем’єрський пости, прощалося дуже багато. Будь-латиноамериканський або африканський диктатор уславився б страшенним тираном, якби зробив лише малу частку злодіянь нової української влади. В Європі закривали очі на безчинства членів «батальйонів», відкрито проголошували відверто нацистські гасла, на масову бійню в Одесі, артилерійські та авіаційні бомбардування житлових кварталів Луганська і Донецька, численні побиття-переслідування інакомислячих, які посміли висловити всього лише сумнів у правильності обраного курсу. Лідери ЄС «проявляли розуміння» або просто робили вигляд, що вірять в присутність багатотисячної російської армійської угруповання на Сході України. Вони надавали моральну і матеріальну підтримку режиму, встановленого за фактом ними ж. Але нескінченно ця ситуація тривати не могла. Будь-яка дія проводиться людиною розумною з метою досягнення певної мети. Якщо результату немає, значить, потрібно припиняти. В общем-то, по всій видимості, це і відбувається.

захід

мільярди МВФ

Суть того, що відбувається ясна, хоча багато її і намагаються завуалювати красивими фразами про реформи, боротьбі з корупцією та інших «західні цінності». Як це найчастіше й буває, за будь-якими просторовими міркуваннями про абстрактні категоріях криються гроші. Йдеться про допомогу Міжнародного валютного фонду в загальному обсязі 17,5 мільярда доларів протягом чотирьох років. Слід зазначити, що нинішнє керівництво навіть не намагається спрогнозувати, що буде після закінчення цього терміну. Можливо, воно розраховує на те, що борг спишуть повністю або частково, що на сучасному політико-економічній мові називається «реструктуризацією», або всерйоз сподівається на якийсь масштабний прорив національного господарства, під час якого Україна раптом стане світовим лідером у всьому, а особливо в області інтелекту. Або просто всі якось само розсмокчеться. Зараз не це важливо, а отримання чергового траншу, без якого країну очікує швидкий, але болісний крах. За два попередні рази МВФ встиг дати 6,7 мільярда, і ці гроші вже скінчилися. Надія на третю «дозу» в $ 1,7 млрд. Тане. Грошей не дають. Причини фонд пояснює.

корупція

Кожен кредитор, яким би він ангельським терпінням не відрізнявся, потай або явно мріє отримати дані їм в борг гроші назад, та ще й з відсотками. У цьому полягає суть міжнародної допомоги, яку, виявляється, ще не всім надають, а тільки демократичним режимам. Якщо виникає сумнів у подальшій платоспроможності, кредитодавець починає проявляти занепокоєння і ненав’язливо цікавиться тим, як йдуть справи у боржника. Так поводяться не тільки звичайні люди, звані фізичними особами, а й цілі держави або їх фінансові інститути, в тому числі об’єднані. Коли виникла підозра в розкраданні наданих в якості допомоги засобів, певний тиск стало не тільки потрібним, але навіть корисним. Судячи з дій розпорядників МВФ, українська влада сама не можуть побороти спокусу крадіжки, і їм потрібно в цьому допомогти. Це просто, достатньо виявити причини корупції, а потім їх усунути. Так, з точки зору переконаного технократа, ремонт будь-якої складної системи – справа нехитра, вироблене за дві секунди: потрібно тільки знайти несправну деталь і замінити її. На практиці ж все буває складніше.

реформи

Причина, по якій буксує українська антикорупційна реформа

Державна власність на Україні за законом належить всьому народу. Насправді ж, де-факто вона обслуговує інтереси окремих особистостей, їх об’єднань і кланів і експлуатується ними у власних інтересах. Тому революцію «гідности» (тобто гідності) можна віднести до розряду переворотів, так як в її результаті тільки ці групи «допущених до годівниці» частково змінилися, але принцип зберігся. Цього, до речі, Захід теж вважав за краще не помітити. Як же з цим прикрим фактом можна боротися? Влаштовувати ще один переворот? Але результат буде таким же самим, а може бути і гіршим.

війна

Антитерористична операція на Сході України затягнулася і увійшла в позиційну фазу, що характеризується протистоянням ресурсів. Приблизно така ж ситуація склалася під час Першої світової війни, коли ворогуючі сторони окопалися і створили двосторонню ешелоновану оборону. Це протистояння виснажує обидва ворогуючі табори. Якщо воно продовжиться ще кілька років, надія на отримання назад кредитних позик МВФ зникне повністю, а країна буде розорена. На якомусь етапі Заходу цей конфлікт був вигідний, але тепер, коли стала очевидна його безперспективність, прийнято рішення (не в Києві) про згортання АТО. В принципі, освіченій Європі і не менш демократичним Сполученим Штатам за великим рахунком байдуже до військові злочини і жертви, але ось гроші … А вони витікають, як вода крізь пальці, в тому числі і банально розкрадаються. Загалом, з війною якось треба закінчувати.

Мінськ

Київ потрапив у однозначно програшну ситуацію після укладення друге Мінських домовленостей. Варіантів залишалося тільки три. Можна було відмовитися підписувати узгоджений зацікавленими сторонами текст, але тоді навіть найменшого миролюбності. Другий вихід – підписати і виконати, але це означає надання регіонам самостійності, що, на думку сьогоднішнього українського керівництва, призведе до розпаду країни. І третій варіант – підписати, але не виконувати. Це не так складно, як здається, тому що завжди можна знайти купу приводів, об’єктивно не дають можливість виконати обіцяне. Наприклад, постійні провокації ДНР. Або те, що Росія не хоче робити свій крок назустріч. Або ще щось таке. Загалом, саме так Україна і робить, третій варіант виявився для Києва найприйнятнішим. Тільки ось зараз він чомусь не проходить.

європа

всебічне тиск

На Київ зараз тиснуть з усіх боків, навіть тих, звідки найменше очікувалося. Зарубіжні друзі і союзники, Європа і США вважають, що реформи не проводяться або йдуть недостатньо активно (так звучить дипломатичніше, але по суті це те ж саме). Американці вимагають внесення змін до Конституції, і як їм можна відмовити? Що, знову пообіцяти і не зробити? Але вони терміни встановлять, і, мабуть, дуже скоро. Крістін Лагард стверджує, що з корупцією не ведеться боротьба, і погрожує, що грошей не дасть. Джон Керрі нарікає на відсутність єдності, боротьбу фракцій між собою і в собі самих. Стівен Пайфер (колишній американський посол) вимагає виконати умови «Мінська-2», і його чомусь перестали лякати можливі наслідки цього згубного для держави процесу. Росія мовчить, і, можливо, це найстрашніше.

Так чого ж їм треба?

Політичні оптимісти знаходять в ситуації, що склалася ознаки «ще одного шансу», «можливості перезавантаження» і тому подібних радощів. Песимісти похмуро твердять, що все пропало. Реалісти розуміють, що дні нинішньої влади полічені. Нікого другого шансу не буде, тому що час минув. Тепер у МВФ та інших спонсорів одна мета – вирішити проблему з найменшими втратами. Для цього потрібно поставити нових, але знову своїх людей на ключові пости, зам’яти якось конфлікт з Росією і вибрати прийнятний зовнішньополітичний курс, який влаштує Кремль, Вашингтон і Євросоюз одночасно. Це непросто, але неминуче, як щоденний світанок. Попереду цікаві події …

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Top